«Все сталося дуже швидко. Увечері 30 червня, відразу ж після закінчення Нацради реформ, Смолія запросили до президента. Коли він увійшов, там вже були Єрмак і Саакашвілі. Вони відразу ж почали атакувати і тиснути на Якова Васильовича. Особливо агресивним був Єрмак. Президент дивився. Смолій погодився піти. Він не очікував такої агресивної атаки і просто сказав – добре, я піду. Коли його запитали того ж вечора в Нацбанку: чому, адже можна було ще поборотися? Він відповів: а навіщо? Адже якщо вони вже так вирішили, то піти доведеться – або зараз, або через два-три тижні, але тільки вже зі стосом кримінальних справ, які вони штампуватимуть по кілька на день для того, щоб я пішов».

Так джерело “Апострофа” розповіло про драматичне для країни рішення голови Нацбанку Якова Смолія подати у відставку. Той факт, що Смолій чесно розповів, що причиною звільнення є не стан здоров’я або інші плани в життя, а політичний тиск, стало сюрпризом навіть для його найближчого оточення. «Він твердий у відстоюванні своєї позиції, але не конфліктний. Він ніколи не йшов на конфлікти з керівництвом країни або уряду, хоча його багато разів провокували. Він не пішов би на конфлікт і цього разу – якби не розуміння того, що почнуть робити наступного дня. Адже якщо не підняти зараз хвилю і не показати справжні причини відставки, то банківську систему знищать за кілька тижнів. А так система зможе протриматися хоч кілька місяців, а там, можливо, і трохи схаменуться…», – розповів “Апостроу” інший інсайдер кабінетів на Банковій.

Піти з честю

У п’ятницю, 3 липня, Верховна Рада України проголосувала за звільнення з посади голови Національного банку України Якова Смолія. Це рішення підтримали 286 народних депутатів, незважаючи на те, що Смолій заявив про систематичний політичний тиск на нього і членів правління НБУ. Депутати навіть не спробували розібратися в тому, хто і яким чином безпосередньо порушив закон про НБУ і здійснив політичний тиск на главу НБУ, який заборонено законодавством. У будь-якій іншій країні перед тим, як відправити у відставку чиновника, який прямо оголосив про політичний тиск на нього під час виконання службових обов’язків, парламент мав би створити слідчу комісію, з’ясувати, чи був порушений закон, і покарати тих, хто тиснув на керівника незалежного державного інституту.

Євросоюз і посли “Великої сімки” вже висловили стурбованість з приводу відставки Смолія через політичний тиск і закликали українське керівництво поважати принцип незалежності банківського регулятора. Європейські та світові ЗМІ, які вже забули за останні місяці про існування такої країни, як Україна, винесли відставку Смолія в головні новини дня. МВФ, ЄС, країни, що підтримують Україну, просто не могли повірити в те, що відбувається – прямо через кілька днів після отримання кредиту МВФ, де серед головних умов вказана повага до незалежності банківського регулятора, голова НБУ йде у відставку через політичний тиск…

Але український парламент в черговому нападі популізму і кнопкодавства причини відставки голови Нацбанку мало хвилювали. Ще в травні профільний парламентський комітет почав вимагати звіту глави Нацбанку, вже тоді почали ходити чутки про його можливу відставку. Глава Офісу президента Андрій Єрмак, якого вже в травні викрили в просуванні ідеї призначення на посаду голови НБУ «100% свою людину», офіційно заявив, що йому невідомо про будь-які консультації щодо зміни керівництва Нацбанку. Це трохи розрядило ситуацію, але, як пізніше стало відомо, тиск не зупинявся.

Джерела “Апострофа” в банківських колах одностайні в тому, що тиск спочатку чинився з боку олігарха Ігоря Коломойського, який не залишає спроби повернути контроль над Приватбанком. До нього приєднався уряд і витягнутий з політичного небуття колишній грузинський президент Міхеїл Саакашвілі, який з подачі глави ОП Єрмака очолив виконавчий комітет Національної ради реформ.

“Смолій не йшов на компроміс з олігархами за їх окремими проханнями, тримав удар і не погоджувався зі списком бажань Кабміну включити друкарський верстат і залити країну гривнею. Напередодні місцевих виборів владі дуже потрібно показати виборцям будівництво нових доріг, підвищення пенсій і зарплат. До них підключився з пресингом і Міхо. Але все різко змінилося, коли виникла проблема “Місто Банку” і за Смолія взялися Єрмак і Льовочкін», – розповідає співрозмовник видання.

Фактор Андрія і Сергія

За словами джерел, одним з тригерів, який запустив процес звільнення Смолія, стала ситуація з “Місто Банком”. Банк був заснований в 1993 році, його головним акціонером є народний депутат України VII і VIII скликань Іван Фурсін, бізнес-партнер народного депутата від “Опозиційною платформи “За життя”, екс-глави Адміністрації президента Віктора Януковича – Сергія Льовочкіна. Раніше Фурсін займав посаду голови наглядової ради банку “Надра” Дмитра Фірташа, який збанкрутував у 2015 році. Цікаво те, що в кредитному портфелі збанкрутілого банку був соєвий завод братів Іллі та Вадима Сегалів. Суперечка за володіння заводом між братами Вадимом і Іллею Сегалями і відомим олігархом Дмитром Фірташем ведеться вже близько 10 років як за допомогою судових позовів, так і силових захоплень.

У 2011 році вони погасили кредит перед банком, але фінустанова не визнала погашення. Після банкрутства “Надри”, завод, який був заставним активом, був проданий “Місто Банку”.

Зазначений завод, який є найбільш цінним активом для “Місто Банку”, важливий як гарантія банку в кредитних відносинах з Нацбанком. В останні кілька тижнів по заводу було прийнято рішення, через які Нацбанк не хотів видавати рефінансування банку з таким “проблемним активом”, який під час судових розглядів може швидко змінювати власника, а сам банк в результаті виявиться пустушкою.

Саме позиція по Місто банку призвела до того, що до атаки проти Смолія підключився і Сергій Льовочкін, який вже досить давно зблизився з Єрмаком. У ЗМІ вже писали про те, що Єрмак призначив людей з оточення Льовочкіна на ключові посади в ОПУ. Єрмак підтримує близького до Льовочкіна київського мера Кличка. Існують і багато інших підтверджень партнерства двох політиків. Опозиційна фракція ОПЗЖ, яка так часто критикує “Слугу народу” і президента, до речі, дала за відставку Смолія 22 своїх голоси.

Нам невідомо, як відбувалася координація взаємодії проти Смолія, але об’єднання Коломойського, Єрмака, Льовочкіна, голови уряду та керівника Нацради реформ разом з популістською частиною СН й інших фракцій в парламенті не залишало голові НБУ шансів на перемогу в протистоянні з такою коаліцією. Ситуацію міг врятувати президент, але, як виявилося, його переконали, що незважаючи на величезний список проблем в країні і катастрофічний дефіцит кадрів, які бажають співпрацювати з нинішньою владою, настав момент, коли можна помножити на нуль останній більш-менш професійно працюючий орган – НБУ з його керівником Яковом Смолієм.

Хто на новенького

Відразу ж після заяви про відставку Смолія офіс президента терміново почав обдзвонювати представників банків і запрошувати їх на зустріч. Зустрічей було кілька – групами запрошували окремо керівництво державних банків, недержавних українських та іноземних банків. Президент був підкреслено люб’язний з банкірами, постійно повторював, що у нього немає конфлікту зі Смолієм, а тим, хто не вірив у це, пропонував подзвонити і запитати у голови НБУ особисто.

Банкіри ввічливо кивали головами, але на пропозицію внести кандидатуру на заміну голови регулятора в основному відмовчувалися. Всім була зрозуміла постановочність зустрічей і їх мета – продемонструвати відкритість президента, а не погоджувати насправді з банкірами нового голову НБУ.

Але все ж кілька учасників наради ризикнули запропонувати кандидатів, які могли б взяти на себе, як сказав нам один з них, «місію, яка нездійсненна, – виконати забаганки уряду і олігархів з одного боку і забезпечити макроекономічну стабільність, курс гривні та інфляції – з іншого».

Серед кандидатів були названі насамперед персоналії голови правління Укргазбанку Кирила Шевченка, колишнього голови правління «Райффайзен банку Аваль» Володимира Лавренчука і першого заступника голови НБУ Катерини Рожкової. Називалися й інші особи, наприклад екс-міністр економіки Тимофій Милованов і представник України в МВФ Владислав Рашкован. Але останні дві кандидатури викликають алергію у президента, до того ж проти кандидатури Милованова різко виступає більшість банківського співтовариства. Симпатіями користується Лавренчук, але у нього є кілька особистих проблем, які ускладнюють його призначення. Банківське співтовариство підтримало б Рожкову, але вона, вірогідно, є неприйнятною для тих, хто ініціював атаки на Смолія.

Таким чином найбільш імовірним кандидатом на посаду голови НБУ виявився Кирило Шевченко. Глава Укргазбанку показав хороші результати роботи за останні кілька років, користується повагою серед колег і, в принципі, готовий до такого непростого призначенням.

Але як тільки стало зрозуміло, що у Шевчекна реальні шанси стати консенсусним кандидатом, глава ОПУ Єрмак і одіозний олігарх Коломойський синхронно почали кампанію проти Кирила. Зокрема нардеп Олександр Дубінський, якого називають “говорящою головою” Коломойського, заявив, що «претендент на голову НБУ Шевченко займався виведенням активів і був призначений в Укргазбанк незаконно». Сайт і телеграм-канал нардепа почали активну інформаційну атаку на Шевченка з метою недопущення його висунення на посаду.

Активну інформаційну кампанію з дискредитації Шевченка підтримує і глава ОПУ Єрмак, який лобіює на посаду голови Нацбанку Олену Щербакову. Щербакова входить до складу ради НБУ і підтримує позицію голови ради Нацбанку Богдана Данилишина, який активно проводив політику тиску на НБУ в інтересах Єрмака та інших зацікавлених гравців. Для просування кандидатури Щербакової і організована травля на Шевченка, якого можуть підтримати не тільки банкіри і парламент, а й західні партнери.

Чорна мітка

Незважаючи на те, хто стане новим головю НБУ, історія з відставкою Смолія дає змогу вже зараз зробити серйозні висновки.

Закон про Національний банк чітко вимагає забезпечити органу максимальну незалежність. Такі стандарти роботи центробанків в цивілізованих і навіть не дуже країнах. Порушення цього принципу завжди призводить до дуже поганих результатів – варто лише подивитися на втручання турецького президента в роботу центробанку країни. Інфляція, обвал курсу нацвалюти, удар по економіці – стандартне меню наслідків втручання влади в роботу регулятора.

По-перше, українська влада, на жаль, показала, що не тільки не готова забезпечити незалежність НБУ. Ситуація набагато гірша. Влада показала, що вона не сприймає поняття незалежних інститутів як таких. Інститути, на думку ідеологів атаки на НБУ, повинні підкорятися. Ламання закону і нормативного регулювання, яке було продемонстровано з перших днів нової влади, цього тижня сягнула свого піку. Президенту так і не пояснили, що неможливо провести червону лінію, до якої інститути можна ламати, а після якої – ні. Знищення інститутів – бумеранг, який дуже швидко повертається до того, хто його кидає.

По-друге, відставка Смолія показала, що вплив олігархічних груп, від якого, судячи з передвиборних обіцянок, хотіла відмовитися нова влада, навпаки посилюється. Президенту Володимиру Зеленському потрібно взяти під контроль своє оточення, поки їхні ігри з Коломойським і Льовочкіним не довели країну до повного краху.

По-третє, важка економічна ситуація внаслідок корупції, непрофесіоналізму і слабкості уряду, помножена на коронавірус, не покращиться друкуванням гривні. Інфляція і девальвація не збудують дороги, а тільки створять черги до банківських відділень і банкоматів. Голодні і розлючені люди можуть в якийсь момент перестати “ковтати” жарти і відеозвернення. Протестні настрої не вдасться погасити підвищенням зарплат і пенсій за рахунок здешевлення гривні. Ми це все вже проходили, і буде дуже шкода, якщо експерименти над митницею, податковою, виробництвом та економікою будуть зараз помножені на експеримент з банківським сектором. Результатом може стати держава, яку в підручнику історії згадуватимуть як невдалий експеримент.Антон Чижов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *