24-річний стронгмен Олексій Новіков зміг повернути в Україну звання найсильнішої людини планети вперше за останні 13 років.

Український стронгмен Олексій Новіков до останнього моменту не вірив, що переможе у турнірі The World’s Strongest Man-2020, який відбувся у листопаді у Флориді, США. Та 24-річному силачу вдалось повернути в Україну звання найсильнішої людини планети вперше за останні 13 років. До нього таке звання здобував українець Василь Вірастюк.

Історія успіху Олексія не є якоюсь винятковою. Вона показує, що перемога дається ціною зосередженої роботи. З юних років він багато тренувався і вірив у свій талант. Йому доводилось чути, що нічого не вийде, що такий спорт йому не потрібен, але він робив те, що подобається і вибився у чемпіони. Зараз Новіков є володарем чотирьох титулів “Найсильніша людина України”, його рекорд – “Йок, пронесений на плечах, вагою 530 кг”, є у книзі рекордів. Віднедавна Олексій намагається осягнути масштаб титулу найсильнішої людини на планеті.

В інтерв’ю Depo.ua він розвіяв чимало стереотипів про стронгменів, розкрив секрети свого харчування та розпорядку дня, розповів, де в нього беруться сили та енергія. Інтерв’ю Новікова гідне того, аби його розбивали на мотиваційні цитати: це щира розповідь про справжнє щастя йти своїм шляхом, не звертаючи з нього.

“Я до кінця не вірив, що буду World’s strongest Man”

– Олексію, як ти почуваєш себе у статусі у найсильнішого чоловіка на планеті?

– Я ще повністю не осягнув такого масштабу. Майже щодня даю інтерв’ю, але ставлюсь до цього як до роботи. Я переміг, тож тепер мені потрібно розповісти, як це було. Це вибиває мене зі звичного графіку, але це частина роботи.

– Після перемоги на The World’s Strongest Man2020 в одному з інтерв’ю, тебе запитали, що ти відчув, коли отримав титул. Ти тоді сказав, що сльози накотились і ледь стримав емоції.

– Так, я тоді добре сплакнув.

-Ти, взагалі, емоційна людина?

– Звичайно. Я двічі плакав на змаганнях. Після Arnold Classic, коли я вийшов з аматорів у профессіонали, я знав, що всі мої родичі, знайомі, друзі, дивились пряму трансляцію. Так само цього року. Я до кінця не вірив, що стану World’s strongest Man. Як тільки залазиш у якісь там мрії і думки, то життя може покарати за легкодумство. Тож, я концентруюсь на роботі чітко, думаю як спортсмен, який знаходиться на змаганнях. Момент можливості я відкидаю. Головне зробити роботу. Коли було оголошено, що я виборов World’s strongest Man, я, звичайно, сплакнув. Потім мене знімали хвилин 10, я трохи плакав, але коли прийшов у свій номер, то зрозумів, що можу дати собі волю і плакав нормально.

Після цього набрав свої близьких, маму, сестру, брата – вони усі були на одному телефоні і ми всі ще раз колективно сплакнули і після цього я пішов на інтерв’ю.

– Як ти ставишся до стереотипу, що чоловіки не плачуть, а сльози – то прояв слабкості, а також до того, що стронгмени – це неемоційні хлопці?

– Це абсолютна неправда. Всі думають, що велика людина, стронгмен, є брутальним і грубим. Це лише так здається. Це максимально добрі люди. Чим більша людина, тим вона добріша, чим менша, тим зліша. Я можу бути і ніжним, і дбайливим. Такі якості не всі показують. Але думаю, так у більшості людей з нашого спорту. Також ми не змагаємось один проти одного. Ми змагаємось з вагою, а не з кимось. Коли ми змагаємось, то можемо якось проявити емоційний тиск один на одного, але чогось на кшталт “Я тебе роздавлю!” у нас немає. Всі спортсмени поважають себе і всі виступають серйозно. Хочеш виграти, підніми краще! І ми працюємо лише так.

“Мені казали, що у мене нічого не вийде, але я довів, що у мене все вийде”

– З чого все почалось? Відомо, що батьки були не дуже раді, коли ти почав у дитинстві займатись цим спортом.

– Серйозно спортом я почав займатись з 15 років. В 16 років я вже пішов на стронгмени. Я від цього отримував задоволення, все потихеньку виходило. Так, з самого початку батьки не раділи від того, що я почав цим займатись. Це небезпечний спорт. У мене дідусь робив усе обладнання і усі стронгмени того часу займались час від часу у нашому подвір’ї. Мої батьки, родичі бачили, як вони працюють: що може шкіра порватись, травми бувають, вони бачили, яка це праця. Через це мене і не пускали, казали, що це мені не потрібне. Але мені це подобалось. Мені казали, що у мене нічого не вийде, але я довів, що у мене все вийде. В якійсь мірі це мотивувало мене досягти висот. Коли я почав виступати, то отримував величезне задоволення. Мені було 18-19 років, а я вже перемагав 30-річних чоловіків, які були набагато більшими. Це мене заряджало і я знав, що у мене набагато більший потенціал. Зараз мені лише 24 роки, а в цьому спорті багато старших за мене чоловіків, які все життя у спорті, вкладають великі гроші і багато поставлено на кін. Це дуже високий рівень і легковажно до змагань не можна ставитись.

– Отримання задоволення від цієї справи значить для тебе багато?

– Я люблю цей спорт і я кайфую. Я потренувався в залі – я кайфую, у мене болять м’язи після тренування – я знаю, що вони відновляться і мені приємно, що тіло відгукується ну ту роботу, яку я проробив. Змагання – це, взагалі, окрема історія. Я там як риба у воді, я отримую величезне задоволення.

– Чи були моменти, коли опускались руки?

– У нашому спорті легко отримати травму. Інколи організм не витримує і з’являються тріщини тіла, назвемо це так. У мене був надрив, коліна боліли, а в такі моменти я не можу працювати на максимум і проявляти себе на 100%. У мене були травми, через які було тяжко працювати у залі, було мало сил, голова була зайнята побутовими проблемами. Я дивився на суперників, які піднімали просто нереальну вагу, а у мене все боліло. Я думав: “Може закінчити це все?”. Але у мене вже є запрошення на одні змагання, ще на одні, до того ж я не можу заробити таких грошей в Україні чесним шляхом. А я спортом заробляю чесно і я цим пишаюся. Я навіть думав, що якщо буду десятим, восьмим, сьомим на змаганні це буде круто! Я буду у десятці найсильніших людей планети. Шикарно, я вважаю! Все одно, якщо я у ТОП-20 атлетів світу, то у мене є низка змагань, де я у будь-якому випадку можу заробити більше, ніж пересічний громадянин України. Так я думав, але продовжував працювати. Я працював без думки, що це можна скасувати У мене є контракти, домовленості, я повинен там бути. 

– Мотивація, судячи зі всього, вся у тобі?

– Якщо у спортсмена не вистачає мотивації, або він шукає її ззовні, значить, це не його спорт. У мене ніколи не було браку мотивації, щоб приходити у зал і тренуватись. Можливо, колись у мене були моменти із дисципліною по харчуванню, режимом сну, але ніхто не може мені закинути, що я колись десь недопрацював.

– Просто іноді у спортсменів є психологи чи коучі, які допомагають досягнути результату.

– Думаю, що у людині є всі необхідні ресурси, аби самостійно існувати,  працювати і досягати висот. Якщо недостатньо, то можна звернутись до родини, поговорити із близькими. Якщо у людини є підтримка близьких, то людина є непереможною.

Джерело фото: WSM 2020

“Мені іноді треба подумати ні про що”

– Як починається твій звичайний день?

– Прокидаюсь приблизно в 7:30 і снідаю. Зазвичай, сніданок у мене складається з 10 – 15 яєць, смажених на маслі гхі (Топлене вершкове масло). Такий сніданок мені щодня готує дівчина. Також каша та легкий салат. Снідаю я десь 40 хвилин. Звичайна людина з’їдає, в середньому, 300 грамів їжі, а в мене десь до 1 кг. Тож спочатку їм швидко, а потім вже повільно. Я дивлюсь відео в інтернеті і снідаю. Пізніше у мене м’ясо, каші і салат. І це риблизно 5-6 прийомів їжі на день. За один прийом я з’їдаю десь 900 г – 1,100 кг їжі. Загалом за день це 5-6 кг їжі.

– Є якісь спортивні добавки у їжу?

– Так. Протеїн, BCAA (група протеїногенних амінокислот), є збалансовані повністю пакети БАДів.  Ми одразу все розфасовуємо по стікам і zip-пакетам. Все це для того, аби нормально почувати себе при таких навантаженнях.

– Такий раціон складав спеціаліст?

– Спочатку раціон складали нутріціолог, дієтолог, тренер. На даний час у мене є розуміння, як все повинно бути. Я сам можу скласти комусь режим харчування. Знаю, що можна і чого не можна і їм, відштовхуючись від своїх бажань.

– У твоєму меню є місце десертам?

– Після змагань я їм солодке і щоразу після основного прийому їжі я люблю з’їсти щось солодке.

– Що з десертів любиш найбільше?

– Все, що солодке. Нещодавно їв Київський торт. Але коли у мене сезон змагань, то ніякого цукру у раціоні. Все чітко.

– Якщо говорити про роль тренера у твоїй перемозі. Яка вона?

– Тренер – це операційна система. Він бачить, як я тренуюсь, розуміє мене, знає до мене підхід. Він зібрав про мене всю інформацію і знає всі нюанси для використання мої сильних та слабких сторін. Він прописує орієнтовний графік тренування. У нас іде двотижневий цикл, де я проходжу перший тиждень тренувань, другий і кажу, що мені не сподобалось. Ми все проговорюємо і вибираємо найкращий варіант. Відчуття спортсмена – це дуже важливо. Важлива і кількість сну, і дихальні вправи і таке інше. Це великий процес і якщо все виконувати, то можна показати набагато кращі результати.

– Сам тренуєш людей, як тренер?

– Так.

– Любителів, чи тих, хто прагне потрапити у професійний спорт?

– Є у мене обдарований хлопець, який тренується. Великі надії на нього є, бо достатньо обдарований і може показати багато чого цікавого у цьому спорті.

– Як проводиш свій час поза спортом? Як релаксуєш?

– Нещодавно з дівчиною ми проаналізували, що коли я зависаю у телефоні, в Instagram, то це є моїм відпочинком. Мені іноді треба подумати ні про що. В такі моменти я відключаюсь. Ще люблю, коли мої друзі до мене в гості приходять: ми спілкуємось, їмо разом, люблю спілкуватись із сестрою та мамою. Ще переді мною відчинено багато дверей, є різні варіанти проектів і це круто. Я таким можу займатись довго. Це як змагання, тільки впродовж всього життя.

– Ти сказав, що у тебе є дівчина. Вона також зі світу спорту?

– Ні, абсолютно.

– Як ти, людина із професійного спорту, ставишся до дівчат-бодібілдерів?

– Бодібілдери – це люди, яким потрібно зробити максимально пропорційну м’язову частину тіла і як можна краще її показати. У жінок, а це закладено природою, жиру більше, ніж у чоловіків. Але бути бодібілдером– це вибір. Ми не можемо засуджувати жінку за те, що вона вибирає такий спорт. Але мені це не подобається.

– Не подобається, коли занадто?

– Та й взагалі, коли є прояв чоловічої природи у спорті. Жінкам пасують танці, фітнес. Але коли присутній змагальний процес, де жінка повинна включати агресію і показувати лідерські риси, –  то це вже прояв чоловічого єства і може бути збій у її природі. Це не є круто. Але це моя суб’єктивна точка зору. Я не кажу, що хтось щось робить не так. Кожна дівчина може чинити так, як їй хочеться і проявляти себе, як хочеться.

– Ти не сексист?

– Звичайно, ні. Просто можливо, хтось скаже, що я не вірно щось говорю.

“В партію я б не пішов, а от керувати селом – без питань”

– У нас, до речі, є тенденція, коли спортсмени ідуть у списки партій. Пішов би?

– Саме в партію якусь я б не пішов, а от керувати селом – без питань. Наприклад, якщо мене б зробили головою Чапаєвки – це там, де я жив раніше, то ніщо б не завадило мені там навести лад. Це не Київ, там є багато можливостей для керівництва. Те, що я захотів би зробити, я б зробив. Це було б круто для людей, все йшло б у русло розвитку. У Києві поки неможливо робити те, що я б хотів. Якщо ти не крадеш, або ще щось, то ти там (при владі – ред.) довго не пробудеш, наскільки я знаю від своїх знайомих, які там були і є.

– До яких змагань зараз готуєшся?

–  У грудні 2020 змагаюсь в США, також у лютому 2021 року у мене будуть змагання у Дубаї. Поки все. Далі є запрошення, але я ще точно не знаю, що і як буде.

– Ти багато з ким знайомий з видатних людей у світі спорту. З ким ще хочеш познайомитись?

– Мені дуже хочеться познайомитись із Джейсоном Стейтемом і Сильвестром Сталлоне. Вони причетні до спорту: Стейтем виступав на Олімпійських іграх (Був у збірній Британії зі стрибків у воду), а Сталлоне пропагував спорт через фільми.

– Ти хотів би знятись у кіно?

– Якби мене запросили, то я б розглянув запрошення. Все буде залежати від того, яка буде роль і від моїх планів. Якщо скажуть пропустити змагання через зйомки, то такого, звісно, не буде. Спортивна кар’єра для мене зараз важливіша, а знятись у кіно можна і через 10 років.

– Чи є плани на майбутнє, не пов’язані зі спортом? Може, хочеш благодійністю займатись чи ще чимось?

– Для того, щоб займатись благодійністю, то потрібно бути з чимось. В теорії, я маю бути з грошима, але на даний час ніяких перерахувань поки що не було. Вкладати гроші кудись – так, є думки про таке, але це все поки що проектна робота, про яку я взагалі не розголошую нікому.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *